Запитання

Завжди недостатня

Мені 25 років. Я маю зайву вагу приблизно з 3 класу (можливо, об’єктивно вона не настільки велика, але я завжди відчувала себе більшою за більшість своїх ровесниць). Приблизно з 14 років я перебуваю у постійній боротьбі з вагою: схуднення, потім набір, знову схуднення - і це коло повторюється роками. Я дуже сильно пов’язую зовнішність із можливістю бути коханою: у мене не було стосунків, і всередині я вірю, що поки не схудну, мене ніхто не полюбить. Навіть коли я худну, впевненість не з’являється - завжди здається, що ще недостатньо. Я постійно порівнюю себе з іншими та дуже залежу від уваги чоловіків.

Відповідь

• Те, що ви описуєте, схоже не просто на «проблему з вагою». Тут ніби сформувалася ціла система: вага → самооцінка → порівняння з іншими → думка «я недостатня» → спроба змінити тіло → коротке полегшення → знову незадоволення собою. І дуже важливий момент: якщо навіть після схуднення всередині залишається відчуття «мені все одно недостатньо», проблема, ймовірно, вже не в кількості кілограмів. Фраза «поки я не схудну, мене ніхто не полюбить» — це не факт про вашу зовнішність. Це переконання, яке могло сформуватися через досвід, коментарі інших людей, порівняння себе з іншими або певні стосунки з власним тілом. Я б радила почати не з питання «як мені схуднути?», а з іншого: «Що, на мою думку, зміниться в моєму житті, якщо я нарешті стану достатньо худою?» Відповідь на це питання може багато чого показати. Бо іноді за бажанням схуднути стоїть не стільки бажання мати інше тіло, скільки потреба нарешті відчути себе коханою, бажаною, прийнятою або достатньою. І саме з цим уже можна працювати в терапії — не змушуючи себе «полюбити кожен сантиметр тіла», а поступово відділяючи власну цінність від цифри на вагах.