як пережити втрату близької людини

Question

Місяць назад раптово помер мій дідусь. Це була людина, яка мене виховала, він любив мене, як ніхто інший, він дуже мною опікувався. З самого дитинства він приділяв мені всю своб увагу, ніколи не відмахувався від мене, всьому мене навчив, навіть дрова рубати, хоча я жінка. Я дуже дуже сумую за ним. Я не була поруч і я звинувачую себе в тому. Як подумаю, що йому було страшно, що він хотів би тримати мене за руку, але я була далеко... Як це все пережити? Чи є щось, що може зменшити цей біль? Чи коли-небудь стане легше? Що мені робити?

Анастасія · Answer

Мені дуже шкода, що вам довелося через це пройти. І з того, що ви пишете, я чую не лише біль від втрати, а й величезне почуття провини: «якби я була поруч, можливо, він не пішов би».

Але тут важливо розділити вашу присутність поруч із ним і вашу відповідальність за те, що сталося. Те, що ви були далеко в той момент, не означає, що ви його покинули чи що могли контролювати те, що відбувалося. Особливо коли йдеться про раптову смерть — психіка дуже часто повертається до останніх моментів і шукає сценарій, у якому «якби я зробила інакше, усе можна було б змінити». Це спроба знайти контроль там, де його, на жаль, не було.

І ще одне: вам не потрібно зараз «правильно переживати» цю втрату. Можна сумувати, злитися, плакати, нічого не хотіти, згадувати його, сміятися з якихось спогадів і знову плакати. Горювання не відбувається за графіком.

Що може трохи полегшити цей біль зараз — не намагатися його позбутися, а дати йому місце. Говорити про дідуся з близькими, переглядати фотографії, записувати спогади, які не хочеться втратити. І, можливо, окремо написати йому листа — усе, що не встигли сказати, включно з тим, за що ви себе зараз звинувачуєте.

А якщо почуття провини не відпускає, заважає спати, жити, працювати або ви постійно повертаєтеся до думок «це я мала бути поруч», я б радила звернутися до психолога. З цим справді можна працювати — не для того, щоб забути дідуся, а щоб поступово навчитися жити з цією втратою без постійного самозвинувачення.

І так, з часом зазвичай стає легше. Не тому, що людина перестає бути важливою. А тому, що біль поступово перестає займати весь простір.

Інна · Answer

Прийміть мої щирі співчуття. Втрата близької людини це дуже болісний досвід і те, що ви зараз так сильно сумуєте та звинувачуєте себе, може бути частиною переживання горя.

Цей біль не триватиме вічно, але зараз важливо дати собі можливість прожити його, маючи достатньо опори, щоб пройти цей процес максимально бережно для себе. Найкраще й найбезпечніше робити це в психотерапії.

Якщо відчуваєте, що вам потрібна підтримка в цьому процесі, можете звернутися до мене. Разом можна поступово й бережно прожити цю втрату🌿

Анастасія · Answer

Прийміть мої щирі співчуття. На жаль втрату близьокої людини неможливо саме пержити, її необхідно прожити. Прожити різні емоції, не постішати та не звинувачувати себе за спосіб свого проживання. З часом біль від втрати настільки близької людини не завжди зникає, але він здатен змінюватись, переростати у теплу пам'ять. Люди котрі ідуть з нашого життя фізично, всеодно продовжують жити у спогадах, у пам'яті, у Вашій любові, адже Ви так тепло розповідаєте про свого дідуся. А почуття провини дуже часто супроводжує проживання втрати, бо Вам було не байдуже до свого дідуся, тому мозок намагається знайти контроль і причину, там, де її уже немає. Дайте собі час і дозвіл на проживання.

Катерина · Answer

Вітаю. Прийміть мої найщиріші співчуття. Втрата значущої людини - це величезний удар. Ваше почуття провини через те, що вас не було поруч, це часта пастка психіки під час втрати. Так наш мозок намагається знайти ІЛЮЗІЮ контролю над раптовим горем. Ваша фізична відсутність в останній момент ніяк не перекреслює тих років любові, турботи та тепла, які ви дали одне одному. Ваш дідусь безумовно знав, наскільки сильно ви його любите.

Чи стане колись легше? Обов'язково. З часом цей гострий біль трансформується у світлий смуток і вдячність за те, що така людина була у вашому житті та виховала вас. Бажаю Вам сили та передаю Вам віртуальні обійми, Ваш стан обов'язково покращиться. Зараз найважливіше не ігнорувати свої почуття. Дозвольте собі сумувати стільки, скільки відчуваєте потрібним.

Юлія · Answer

Мені дуже шкода з приводу вашої втрати, прийміть мої щирі співчуття🙏. З того, як ви розповідаєте про дідуся, відчувається, наскільки близькою і важливою людиною він був для вас. Тому те, що через місяць вам досі дуже боляче, абсолютно зрозуміло. Ви втратили не просто родича, а людину, яка вас виховала, любила і була поруч усе ваше дитинство.

Особливо боляче читати про вашу провину через те, що вас не було поруч. Після раптової смерті психіка часто повертається до останніх моментів і шукає, що ми могли зробити інакше. Але ви не знали, що це буде остання зустріч. Ви не могли передбачити його смерть.

Ваша любов до нього не вимірюється останніми хвилинами його життя. Вона була в усіх тих роках, які ви провели разом, у тому, чого він вас навчив, у вашій близькості й тих спогадах, які залишилися з вами.

Не потрібно зараз змушувати себе «відпустити» чи перестати сумувати. Дайте собі прожити цей біль: плакати, говорити про нього, згадувати, писати йому те, що не встигли сказати.

І так, з часом біль стане м’якшим. Ви не забудете його і не перестанете любити — просто поступово навчитеся жити з цією втратою.

Ольга · Answer

Втрата людини, яка дала стільки безумовного тепла, опіки та прийняття, розриває зсередини. Тож перше, що важливо собі дозволити: цей біль абсолютно пропорційний масштабу вашої любові та його присутності у вашому житті. Місяць - це  малий термін. Заперечення та гострий шок тільки починають поступатися місцем усвідомленню втрати. Ось маленьки рекомендації як зараз ви можете собі допомогти. 1. Дайте болю простір, але не зникайте в ньому. Коли накочує сум - плачте, сумуйте, тужіть. Спроби «втриматися» чи бути сильною лише консервують горе. 2. Використовуйте фізичний контакт із реальністю: відчувайте опору під ногами, зробіть щось руками, пройдіться. 3. Практика зв'язку. Напишіть йому листа. Скажіть усе те, що не встигли: про свою вдячність, про біль від відсутності поруч в той день, про те, як сильно ви його любите. Горе вимагає бути висловленим.
Дайте собі час. Не вимагайте від себе «зібратися» чи «перестати сумувати». Просто проживайте кожен день крок за кроком.
Завжди можете звернутися до психотерапевта, який допоможе прожити гостре горювання.

як пережити втрату близької людини

Відповіді спеціалістів

як пережити втрату близької людини

Відповіді спеціалістів

Увійдіть, щоб відповісти на запитання