Запитання
Доброго вечора пише до вас жінка 30 років жила я з мамою і зі своєю сімʼєю всі разом. Були у нас складнощі у спілкуванні і я вирішила піти з дому.
Хочу вас запитати 1 питання. Як мені переста ти соромитися у спілкуванні з іншими людьми розмовляти. Так як мене завжди моя мама соромила що я немаю свою думку висловлювати при інших і я маю мовчати, а при якійсь бесіді коли треба її захистити вона завжди на мене була зла бо чому за неї діти не заступаються. В тому періоді я була дуже зна на неї. 2 питання. Як мені взагалі побудувати здорові відносити зі своїм чоловіком і моїми дітьми в плані спілкування? Тому то що завжди була на них зла бо воли мали робити так як моя мама сказала, а на то мість я немала ними керувати і жити зі сьво сімʼєю так як я хотіла я сама.
Відповідь
Доброго дня! Дякую вам за відвертість. Ви описуєте досить складну ситуацію, в якій переплелися стосунки з мамою, власне відчуття себе та стосунки з чоловіком і дітьми. З того, що ви пишете, схоже, що фізично піти з дому було важливим кроком, але внутрішньо відокремитися від мами значно складніше. Коли людина багато років чує, що не має права висловлювати свою думку, що потрібно мовчати, а водночас від неї очікують, що вона буде заступатися за маму, у неї може сформуватися дуже суперечливий досвід: «Я не маю права говорити, але водночас я повинна говорити тоді, коли цього очікує інша людина». Тому ваш сором у спілкуванні може бути пов’язаний не просто з невпевненістю, за ним може стояти засвоєне переконання, що проявляти себе, мати власну думку або не погоджуватися з іншими небезпечно. І тоді навіть звичайна розмова може викликати внутрішнє напруження: чи правильно я сказала, що про мене подумають, чи не розсердиться хтось. Тут важливо поступово повертати собі власний голос. Не змушувати себе одразу стати сміливою та впевненою, а вчитися помічати: «Що я зараз думаю? Що я відчуваю? Чи хочу я це сказати? Чи погоджуюся я насправді?» Це і є поступове формування власної позиції. Щодо чоловіка та дітей, мені здається важливим звернути увагу на вашу фразу: «вони мали робити так, як моя мама сказала». Виходить, що у вашій власній сім’ї певною мірою продовжували діяти правила вашої мами, а вам самій було складно зайняти своє місце дорослої жінки та матері, яка разом із чоловіком визначає правила своєї сім’ї. Тому тут питання не лише в тому, як навчитися «правильно спілкуватися» з чоловіком і дітьми. Важливо зрозуміти, якою ви хочете бачити свою сім’ю, які правила належать вам, що ви готові змінити у своїй поведінці, а що більше не хочете переносити у стосунки з власними дітьми. І ще один важливий момент: ваша злість на близьких дуже зрозуміла, іноді ця злість з’являється там, де людина довго не могла відстоювати себе, говорити про свої потреби та приймати власні рішення. Тому з нею теж важливо не боротися, а спробувати зрозуміти, про що вона вам говорить. Почати цей процес самостійно можливо, але в такій ситуації психотерапія могла б бути особливо корисною. У безпечних стосунках можна поступово розібратися, де закінчуються мамині очікування і починаються ваші власні бажання, думки та рішення. І вже з цього місця будувати інші стосунки з чоловіком, дітьми та людьми загалом.