Запитання

Завжди недостатня

Мені 25 років. Я маю зайву вагу приблизно з 3 класу (можливо, об’єктивно вона не настільки велика, але я завжди відчувала себе більшою за більшість своїх ровесниць). Приблизно з 14 років я перебуваю у постійній боротьбі з вагою: схуднення, потім набір, знову схуднення - і це коло повторюється роками. Я дуже сильно пов’язую зовнішність із можливістю бути коханою: у мене не було стосунків, і всередині я вірю, що поки не схудну, мене ніхто не полюбить. Навіть коли я худну, впевненість не з’являється - завжди здається, що ще недостатньо. Я постійно порівнюю себе з іншими та дуже залежу від уваги чоловіків.

Відповідь

• У вашому повідомленні мене особливо зачепила фраза: «навіть коли я худну, впевненість не зʼявляється». Ніби є надія, що в певній точці — коли вага стане «достатньо правильною» — нарешті зʼявиться відчуття, що і з вами все гаразд. Але ця точка щоразу відсувається. Мені здається важливим дослідити не лише стосунки з тілом, а й саме це відчуття «я недостатня». Коли воно зʼявилося? Чий погляд на себе ви ніби носите всередині? Що для вас означає увага чоловіків і що ви відчуваєте щодо себе, коли її немає? Можливо, боротьба з вагою стала способом боротися не стільки з тілом, скільки зі страхом бути некоханою чи необраною. І тоді скільки б не змінювалося тіло, внутрішнє відчуття себе може залишатися тим самим. У роботі я б запропонувала поступово досліджувати, звідки взявся цей звʼязок між зовнішністю, любовʼю та власною цінністю, і шукати можливість спиратися на своє ставлення до себе, а не лише на погляд інших.