Відповіді спеціаліста Вероніка

Це конфіденційно та безпечно

Запитуйте про те, що вас турбує, без страху, що вас засудять, висміють чи розкритикують. Тут ви отримаєте лише відповіді від кваліфікованих спеціалістів. Попри реєстрацію, ваші запитання залишаються анонімними - навіть якщо ви вирішите зв’язатися зі спеціалістом. Реєстрація потрібна лише для захисту від спаму та щоб ми могли повідомляти вас про статус запитання й нові відповіді.

Запитання
Чому я хочу втекти від усього?
Як це вилікувати?
Відповідь
- Вітаю! Іноді бажання втекти від усього виникає не тому, що насправді хочеться кудись піти. І навіть не обов'язково тому, що життя «не таке». За цим може бути дуже сильне внутрішнє відчуття: «я більше не хочу бути в тому стані, у якому зараз перебуваю». Можливо, всередині накопичилося багато того, чому ви довго не давали місця: втомі, злості, образі, страху, розчаруванню, самотності. І тоді психіка шукає найшвидший вихід : не вирішити все, а просто перестати це відчувати. Мені було б цікаво почати не з «як це вилікувати», а з того, щоб прислухатися до самого бажання втекти. Якби вам справді можна було зараз втекти від усього, куди б ви пішли? Що залишилося б позаду? І найголовніше,що ви нарешті перестали б відчувати? Відповіді на ці питання можуть багато розповісти. Бо іноді за «хочу втекти від усього» ховається «хочу, щоб від мене нарешті нічого не хотіли». І ще важливе питання: чи дозволяєте ви собі в житті бути не сильною, не зручною, не продуктивною, не тією, яка все контролює? Чи відпочинок, слабкість, сльози, злість і потреба в іншому для вас теж ніби потрібно спочатку заслужити? У психотерапії з такими станами важливо не просто прибрати бажання втекти. Важливо поступово зрозуміти, від якої частини свого життя або від якого внутрішнього стану ви так сильно намагаєтеся врятуватися. І коли це стає зрозумілішим, з'являється можливість не тікати від усього одразу, а почати змінювати те, що насправді стало нестерпним. У вашого бажання втекти є своя причина і його варто нарешті почути.
Відкрити повне запитання

Відносини з чоловіком, у якого психіатричний діагноз

Більше року живу з чоловіком, який здійснив спробу суїциду на фоні частого вживання алкоголю і неприємності по службі(через алк. зокрема). Внаслідок чого 3 група інв.,в перспективі 2-га. Я виснажена всим цим( лікарні, оформлення документів, його неадекватний стан.....), не розумію, як жити далі: з ним, то я сама набуваю психічних розладів ( уже на антидепресантів), роз'їхатися,- відчуваю провину, що ,наче, кидаю людину у скрутному становищі. Хоча вже йшла мова про розлучення ще до всього цього, коли я сварилася через алкоголь. Як мені бути?

Завжди недостатня

Мені 25 років. Я маю зайву вагу приблизно з 3 класу (можливо, об’єктивно вона не настільки велика, але я завжди відчувала себе більшою за більшість своїх ровесниць). Приблизно з 14 років я перебуваю у постійній боротьбі з вагою: схуднення, потім набір, знову схуднення - і це коло повторюється роками. Я дуже сильно пов’язую зовнішність із можливістю бути коханою: у мене не було стосунків, і всередині я вірю, що поки не схудну, мене ніхто не полюбить. Навіть коли я худну, впевненість не з’являється - завжди здається, що ще недостатньо. Я постійно порівнюю себе з іншими та дуже залежу від уваги чоловіків.

Що зі мною не так?

Я вже не вперше стикаюся з однією й тією самою ситуацією: приблизно через 1,5–2 роки стосунків людина, яка спочатку мені подобається і яку я люблю, починає мене дратувати. Мене починає нервувати її увага, я хочу більше дистанції, відштовхую людину і поступово перестаю хотіти близькості. Зараз я у стосунках із хлопцем, який насправді добре до мене ставиться, старається і не робить мені нічого поганого. Але я постійно сумніваюся, чи люблю його, бо мені хочеться віддалитися від нього і побути самій. При цьому я не можу зрозуміти, чи справді розлюбила його, чи це якийсь мій повторюваний сценарій. Так само було з моїм колишнім хлопцем: ми були разом близько двох років, він теж нічого поганого мені не робив, але в якийсь момент почав мене просто дратувати, я почала віддалятися і зрештою розійшлася з ним. Я помічаю щось схоже навіть у роботі: приблизно до двох років мені все нормально, а потім починає все дратувати, нічого не подобається і хочеться звільнитися. Це вже третя робота яка починає мені не подобатись, хоча спочатку все ідеально.

Після сильного стресу постійно відчуваю втому. Це нормально?

Після сильного стресу я ніби повернувся до звичного життя, але всередині постійно відчуваю втому й ніби «немає ресурсу». Зовні все наче добре, але енергії значно менше, ніж раніше. Це нормальна реакція організму після тривалого стресу чи вже варто звернутися до психолога?

Що з людиною не так?

Доброго дня спеціалісти. От скажіть мені, що з людиною не так? Кожного разу коли у нас свято в домі, чи гості, чи щось самі хочемо відсвяткувти, чоловік зранку збирається і іде «по справах». Повертається після обіду, коли вже і стіл накритий і гості давно сидять. Мені потрібна допомога його, а він просто тікає. Я спочатку злилась , свариалсь з ним, а тепер вже знаю, що так буде. Але все одно обідно. Як мені йому донести, що це наші сімейні стосунки, справи, що мені потрібна його допомога? Що зробити, щоб він не тікав? До психолога він не піде.

ненавиджу себе

Не можу дивитися на себе в дзеркало. З 14 років в мене прищі, зараз мені 16 і я не можу вийти на вулицю без повного мейкапу. Дуже хвилююся, якщо хтось помітить. і зараз пишу і плачу. Я так більше не можу. У мене вдома мільйон баночок і усяких засобів, я витрачаю годину щоб просто зняти макіяж. Інші дівчата просто живуть своє життя. За що це мені?